Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in lviv_lj,
Ігор Гулик
ihorhulyk
lviv_lj

Голод як мотивація

Originally posted by ihorhulyk at Голод як мотивація
1
Ілюстрація: zaholovok.com.ua

Важко запідозрити наших політиків у щирості, але, принаймні, іноді вони артикулюють доволі цікаві і, я б сказав, рефлексивні речі. Йдеться про захланність певних персонажів у контексті періодично публікованих рейтингів найбагатших осіб Центральної та Східної Європи, у якому дехто з «наших» посідає чільні позиції.
Мабуть, не варто переконувати спільноту у тому, що зазирати до чужих кишень не вельми делікатно. Однак йдеться про джерела астрономічних статків, набутих доволі знаними і позірно шанованими людьми у мутній воді первісного нагромадження капіталу. Подивляючи вискочням з переконливими конто, дехто зауважує, що, мабуть, невситима жага до примноження зелених банкнот та майна розмаїтого штибу криється у генетичній пам’яті. Цей стан речей можна проектувати аж на початок 30-х років минулого століття, вважаючи, що саме в умовах голодної гуманітарної катастрофи слід шукати причини новітньої «скнарості» владних осіб.
Це таки правда, що голод, точніше, пам’ять про нього, керує вчинками значної частини українців. «Олігархи» тут не виняток, а, радше, рафінований зразок того, що свого часу Оксана Пахльовська окреслила коротким, мов постріл, мов останній подих, словом «страх». Страх перед ймовірним голодом, смерть від якого досі вважається найстражденнішою у країні, здатній, за умов раціонального господарювання, прогодувати півсвіту.
Страх перед голодом діймає тих, хто навіть не чув про «жнива розпачу», хоча таких, мабуть, лише одиниці. Він укорінений на рівні генної пам’яті. І не тільки у регіонах, що безпосередньо потерпіли від комуністичного експерименту. Нинішні галичани, батьки яких свого часу, як могли, допомагали Великій Україні, скажуть вам, що найбільшою життєвою катастрофою, попри тотальне зубожіння чи зростання комунальних тарифів, є відсутність на столі хліба.
«Батько усіх народів», безумовно, був геніальним політтехнологом. 1932-33-го він застосував механізм геноциду, який, на його думку (і ледь не століття ми маємо прямі підтвердження цієї зловісної логіки), є найкращим запобіжником для будь-яких соціальних порухів. Варто тільки витягнути на світ Божий привид голоду, і спільнота не тільки втихомирить свої пристрасті, але й розпочне інтенсивний пошук способів порятунку від голодної перспективи. Причому, цей пошук буде індивідуальним, на рівні тваринного інстинкту, і тоді годі вести мову про якісь спільні цінності, прерогативи, про потребу змінити щось не тільки у приватному житті, а й в країні загалом.
Мусимо визнати, що влада і опозиція досі вміло оперують цим «інструментом», нагнітаючи за потреби пристрасті довкола ймовірної інфляції чи подорожчання продуктів. Найперше, що чуємо від урядників, коли йдеться про соціальну сферу, це те, як вони турбуються про ціну на хліб, до яких нагінок вдаються стосовно своїх містечкових представників за щонайменші порухи цієї «святої цифри». Опоненти ж завжди мають в арсеналі залізобетонний аргумент – за цієї влади ви поневіряєтеся у злиднях, а буде ще гірше… Коли ж йдеться про «відступників», – як у владному, так і в опозиційному середовищі, – то проти них застосовується сформований ще на початку 90-х років стереотип носіїв «ковбасної психології». Мовляв, для них нема нічого святого, окрім власного шлунка. Трагедія голоду, таким чином, знесилює націю, на відміну від того, що характерно для пам’яті про єврейський Голокост. «Трагедія Голокосту, – зауважує Оксана Пахльовська, – стала для євреїв захисним муром для їхньої пам’яті. Символом мужності і витривалості. Символом незнищимості. Символом безсмертя». А для нас? Що для нас Голодомор? Квінтесенція жаху і своєрідний бар’єр, за яким ми не бачимо перспективи?
Ігор Гулик

Голод как мотивация
Трудно заподозрить наших политиков в искренности, но, по крайней мере, иногда они артикулируют довольно интересные и, я бы сказал, рефлексивные вещи. Речь идет о жадности определенных персонажей в контексте периодически публикуемых рейтингов богатейших людей Центральной и Восточной Европы, в котором некоторые из «наших» занимают лидирующие позиции.
Пожалуй, не стоит убеждать общество в том, что заглядывать в чужие карманы не очень деликатно. Однако речь об источниках астрономических состояний, приобретенных довольно известными и внешне уважаемыми людьми в мутной воде первоначального накопления капитала. Удивляясь выскочкам из убедительными счетами, некоторые замечают, что, видимо, неутолимая жажда приумножения зеленых банкнот и имущества разнообразного сорта спрятана в генетической памяти. Это можно спроецировать аж к началу 30-х годов прошлого века, считая, что именно в условиях голодной гуманитарной катастрофы следует искать причины новой «скупости» властителей.
Это же правда, что голод, точнее, память о нем, движет поступками значительной части украинсцев. «Олигархи» здесь не исключение, а, скорее, рафинированный образец, вроде того, что в свое время Оксана Пахлевская назвала коротким, как выстрел, как последний вздох, словом «страх». Страх перед возможным голодом, смерть от которого до сих пор считается самой страшной и мучительной в стране, способной в условиях рационального хозяйствования прокормить полмира.
Страх перед голодом донимает тех, кто даже не слышал о «жатве отчаяния», хотя таких, наверное, лишь единицы. Он внедрен на уровне генной памяти. И не только в регионах, непосредственно пострадавших от коммунистического эксперимента. Нынешние галичане, родители которых в свое время, как могли, помогали Великой Украине, скажут вам, что самой большой жизненной катастрофой, несмотря тотальное обнищание или рост коммунальных тарифов, является отсутствие на столе хлеба.
«Отец всех народов», безусловно, был гениальным политтехнологом. В 1932 - 33-м он применил механизм геноцида, который, по его мнению (и вот уже почти три четверти века мы имеем прямые подтверждения этой зловещей логики), является лучшим предохранителем от любых социальных протестов. Стоит только вытащить на свет Божий призрак голода, и общество не только усмирит свои страсти, но и начнет интенсивный поиск способов спасения от голодной перспективы. Причем, этот поиск будет индивидуальным, на уровне животного инстинкта, и разве тогда уместно говорить о каких-то общих ценностях, прерогативах, о необходимости изменить что-то не только в частной жизни, но и в стране в целом.
Должен признать, что власть и оппозиция до сих пор умело оперируют этим «инструментом», нагнетая при необходимости страсти вокруг вероятной инфляции или подорожания продуктов. Первое, что слышим от чиновников, когда речь идет о социальной сфере, это то, как они беспокоятся о цене на хлеб, к каким наказаниям прибегают относительно своих местечковых представителей после малейших несанкционированных движениях этой «святой цифры». Оппоненты же всегда имеют в арсенале железобетонный аргумент - при этой власти вы прозябаете в нищете, а будет еще хуже... Когда же речь идет о «отступниках», - как во властной, так и в оппозиционной среде, - то против них выдвигают сформированый еще в начале 90-х годов стереотип носителей «колбасной психологии». Мол , для этих нет ничего вятого, кроме собственного желудка. Трагедия голода, таким образом, ослабляет нацию, в отличие от того , что характерно для памяти о еврейском Холокосте. «Трагедия Холокоста, - говорит Оксана Пахлевская, - стала для евреев защитной стеной для их памяти. Символом мужества и выносливости. Символом неодолимости. Символом бессмертия». А для нас? Что для нас Голодомор? Квинтэссенция ужаса и своеобразный барьер, за которым мы не видим перспективы?
Игорь Гулык
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments